Карта сайту > Головна> Обличчя адвокатури> Проект Асоціації адвокатів України "Обличчя адвокатури"

Проект Асоціації адвокатів України "Обличчя адвокатури"


Ромовська Зорислава Василівна

Провідний український науковець,
політик. Доктор юридичних наук, професор.
Заслужений юрист України.


Зориславо Василівно, що спонукало Вас до вибору професії адвоката?
З чого починалася Ваша кар’єра у сфері адвокатури?

В юристи я «потрапила» тому, що не прийняли мене на медицину. Була доволі відважною, не боялася крові. Кажуть, що лікарем я була б добрим, але бідним.

Чи стала я добрим юристом?  Хто зна? Втім за лікарським халатом іноді сумую. 

Кандидатську дисертацію захистила в Києві 1968 р., докторську – у Харкові 1986 р. Працюючи у Львівському університеті, кілька років була головою профбюро юридичного факультету. Дивлячись сьогодні «Службовий роман»,  згадую, сміючись, ті часи, коли збирала гроші на подарунки, на квіти для іменинників, на вінки, на новорічні свята. І саме в цьому полягала моя місія. Щоправда, до Шурочки явно не дотягала. 

Народним депутатом стала 1998 р., з третьої спроби. Мала змогу побачити зблизька своїх опонентів-чоловіків. Як нечесно вони боролися! Тому сьогодні я не пристаю до тих, хто вважає встановлення кримінальної відповідальності за наклеп зазіханням на свободу слова. Адже ця свобода і поширення завідомої брехні –  різні речі. Щоправда, при існуючому режимі влади, коли суди покірно підтакують вказівкам згори, вину у формі умислу вони навряд чи стали б з’ясовувати.

Депутатські роки були дуже напруженими. Я пишаюся тим, що добилася- таки прийняття Сімейного кодексу, який польські та російські науковці  назвали найбільш європейськозорієнтованим. А одна місцева «околонаучная» дама заявила, що Сімейний кодекс штовхає Україну в безодню аморальності. Протягом десяти років ніхто з наших наукових достойників не вимовив ні слова похвали. І тому, щоб почути гарні слова  про цей Кодекс, треба було поїхати в Москву чи Варшаву.

Заздрість – погана штука. Але чомусь не заздрять важкій праці, а лише - її результату.

Дуже багато часу і душевних сил забрала у мене битва за Цивільний кодекс України, адже дехто прагнув скопіювати Цивільний кодекс РФ. За гроші чи з наукових лінощів – це сьогодні уже неважливо. 

За активні виступи проти такого плагіату мене було покарано науковою  ізоляцією, яка тривала багато років. Але минулося.

Якось Шуберт  сказав так: «Я не творю музику, я  її записую». Так було і зі мною. Главу першу та другу проекту ЦК (попередній її варіант був дослівно переписаний з ЦК РФ) написала на одному диханні. Небеса наче диктували мені її текст. Статті 1, 3 та 6 вважаю вершиною цивілістичної наукової думки. А потім були книги друга та шоста. А згодом – наукове редагування майже усього проекту ЦК.

Радію і з того, що моя нищівна критика проекту КК, винесеного на третє читання, призвела до зняття його з розгляду. Статтю «Проект Кримінального кодексу очима цивіліста» (Вісник Верховного Суду України, 1999 р.) вважаю однією із найкращих своїх статей.

Була автором змін до ЖК: за засудженими збережено право на житло.

Кардинально змінила проекти двох законів про амністію. Була маса інших законопроектів, зокрема: Про політичні партії, Про виконавче провадження, Про регламент. Написала загальну частину проектів Податкового кодексу, Житлового кодексу. Постійна праця над собою дала мені можливість легко «перекидатися» з однієї проблематики на іншу.

Наступне моє veto стосувалося проекту ЦПК (2002 р.), який також був підготований уже до третього читання. Послухали, повірили, зняли з розгляду. Але не всі помилки усунули.

Завжди мала свою позицію та сміливість її відстоювати. Саме за це керівництво партії «Батьківщина»  на виборах 2002 р. мене і «відстріляло». 

Ніколи не могла й подумати, що «брати по крові» вчинять зі мною саме так.  

Якими ницими стають люди, коли, виконуючи наказ, переступають межу порядності.

 Та «за минулим плакати  не варт».  

Якось мене журналістка запитала:

- Як ви сама себе характеризуєте?
«В боях познавшая радость побед».
Який одяг ви найбільше любите?»
Плісеровану спідницю.

Оскільки я народилася у рік Дракона, то її стаття вийшла з назвою «Дракон в плиссерованной  юбке».  Дуже точно!

Один рік працювала деканом факультету правничих наук  Києво-Могилянської академії. Але не дарма кажуть, що кожен реформатор кінчає свій шлях на ешафоті. 

В Академії адвокатури мені комфортно. Зі мною носяться, як з писаною торбою. Я, звичайно, за приязнь плачу такою ж високою ціною. Постійно щось видумую. Академія була єдиним київським вузом, який провів наукову конференцію до 150-річчя Івана Франка. Іспит 22 січня (День злуки) приймала в Будинку учителя. Той, хто прийшов на урочистий вечір, одержав «відмінно». Ходила зі студентами до церкви, до театру, музею. У цьому році кожна моя лекція починалася з читання віршів Шевченка. 

Істотно інакше склала тематику магістерських робіт. Мабуть, ще ніхто в Україні не писав робіт «Українська народна філософія та її відображення у цивільному та сімейному законодавстві», «Науковий аналіз рішень Верховного Суду України в цивільних справах» чи «Науковий аналіз рішень Конституційного Суду України у сфері приватних відносин».

Впродовж восьми років написала три частини академічного курсу «Українське цивільне право». Частина перша «Загальна частина» витримала  уже три видання, а «Спадкове право» - два. Написала «Українське  сімейне право», Коментар Сімейного кодексу. А минулого року – «Цивільний процесуальний кодекс:  науково-практичний аналіз» ( у співавторстві зі своїми дочками). 

Дуже серйозно працюю над словом. Слідкую, щоб кожне речення чи то в проекті закону, чи то в книзі мало інтонаційне завершення.

А тим часом дні летять, «як розсідлані коні». 

Від Тата, вчителя фізики і футбольного судді, за яким ( а за одно і за нами, дітьми ) хлопчаки кричали «Суддю на мило», одержала жменьку любові до віршування, запальний характер, загострене відчуття справедливості. Від Мамусі (саме так ми зверталися до неї ) – вистроювання своїх власних інтересів в останню чергу. 

Януш Корчак, польський єврей, лікар і педагог, який разом з дітьми-сиротами у час війни ввійшов у газову камеру, сказав якось так: «Дитина – це поле, зоране попередніми поколіннями». Дякую долі,  що орачі на моєму полі були не найгіршими. 

2011 року опублікувала власним коштом «Роздуми небайдужої жінки», «Астральне тіло України» (висловлювання Івана Франка).   

Підготувала до друку «Тарасові думи – нам на щодень» (крилаті слова з творів Т. Шевченка) та «Кохання струни золоті» - витяги з віршів українських поетів про кохання. 

Шукаю меценатів.

Мій адвокатський життєпис розпочався 1993 року. Тоді вперше дозволили викладачам університету отримати статус адвоката. Присягу я склала в приміщенні Президії Львівської обласної колегії адвокатів.

Моєю першою справою була кримінальна.

Водій у центрі Львова, на пішохідному переході збив молоду, замріяну студентку, яка поверталася додому після зустрічі зі своїм нареченим.

У процес я вступила на прохання родичів потерпілої. Готувалася дуже серйозно. Вивчила детально справу, підготувала запитання експертові та підсудному. Написала текст виступу у дебатах, але говорила без папірця. Була просто шокована зухвалою поведінкою адвоката підсудного, який намагався вигородити його. 

Суд обрав максимальну міру покарання. Казали, що суворість вироку була зумовлена моєю участю в процесі.

Після оголошення вироку висловила адвокатові, моєму колишньому студентові, своє обурення з приводу його поведінки в суді. В той момент я не могла стримати своїх емоцій: перед собою бачила не адвоката, а поганенького студента, якому гонорар затьмарив совість.

Друга справа – також кримінальна і також на боці потерпілого. І також – без оплати, бо мною керувало не бажання заробити, а бажання добитися покарання зла.

Ці дві справи утвердили мене на думці, що можу бути захисником потерпілих. Однак робота в університеті, двоє маленьких дітей не залишали часу для такої діяльності.

Тому на цих двох справах моя адвокатська діяльність у суді завершилася. 

Але я перекинулася в іншу сферу. На запити адвокатів почала писати наукові висновки, але уже в цивільних і сімейних справах.

Одного разу за великий науковий висновок щодо нарахування неустойки мені заплатили аж 300 крб. Тобто за три дні праці я одержала більше, ніж за місяць роботи в університеті. Це був мій перший і останній гонорар.

Зиск мій від цього полягав у тому, що ці висновки згодом були використані мною під час написання проектів Цивільного та Сімейного кодексів.

Не так давно від адвоката з Одеси надійшов лист з просьбою прокоментувати положення статті 3 СК щодо належності  дитини до сім’ї покійного батька, з яким вона не проживала.

Якось затефонував мені адвокат з Донецька: «Допоможіть врятувати мого клієнта від непомірної пені за невиконання рішення суду про стягнення аліментів». І я відразу уточнюю: йдеться не про невиконання рішення суду, а про ухилення від його виконання (а це – різні речі); визначення розміру пені не може суперечити статті 61 Конституції України та статті 500 ЦК.

А львівського адвоката переконала в тому, що частина 2 статті 549 ЦК містить імперативну норму (штраф визначається від суми невнесеного місячного платежу, а не від усієї суми кредиту), тому умова кредитного договору, в якій написано інакше, не може їй суперечити. І тому про свободу договору говорити тут нема підстави.

«За допомогою вашого підручника я виграв справу». Такі непоодинокі зізнання гріють душу.

Зориславо Василівно, яким Ви бачите сучасного адвоката?

Велике обличчя адвокатури України складається з облич конкретних адвокатів. 

Кожен «маленький» адвокат повинен би мати, на мою думку, такі риси, які я «розсадила» б за круглим столом, підкреслюючи цим рівноцінність кожної з них:

освіченість, інтелігентність, порядніст, добросовісність, патріотизм, небайдужість.

«Я постійно слідкую за юридичною літературою».

«Чимало адвокатів не мають необхідних знань», - нарікають окремі судді.

«Я спокійна, коли в судовому процесі бере участь адвокат … . Він знає все».

«Я працюю лише як адвокат, а не як фінансовий посередник». Є адвокати, які працюють, на жаль, за іншою схемою. І мають попит. Їх шукають і знаходять. Такі посередники потрібні іноді й задля того, щоби добитися правосудного рішення.

«Мій адвокат  працював не лише на мене, а й на другу сторону».

«Адвокат зажадав від мене фантастичну, як на мій дохід, плату».

Зориславо Василівно, Ваша порада молодим та майбутнім адвокатам? 

Іван Франко у повісті «Перехресні стежки» змалював адвоката, образ якого не втратив своєї привабливості й сьогодні. Тож рекомендую тим, хто її не читав, надолужити прогаяне.

Зориславо Василівно, над чим працюєте зараз? 

В моїй  маленькій київській квартирі – як в майстерні художника. Втім у, для когось, безладді ( на письмовому столі  за день збираються філіжанки недопитої кави,  височить кошичок  з лікарствами,   лежать книжки, папери, ручки, олівці, креми, цукерки, яблука,  а на підлозі – кучугури  книг і папок) – панує  для мене  порядок:   усе на своєму місці, на «відстані сльози». Як у того музиканта, в якого Бетховен  лежав на холодильнику, а Моцарт – під  шкарпетками. І був лад, поки не одружився.

Щодня приковую себе до письмового столу. Але, як писала Ліна Костенко, «хоч ні хвилиночки не гаю, та не встигаю, не встигаю».  Весь час себе я підганяю, проте усвідомлюю, що не всім планам і сподіванням судилося збутися.

Не маю жодної «політичної біжутерії», бо кожній владі потроху заливала сала за шкіру. І радію з того, що ніхто мене не осідлав і не купив. Готова була пристати до Ющенка, але його оточення не побачило у цьому потреби. Тому й  живу, як кіт Леопольд, - сама по собі.

Характер Діви  -  з мене  часом аж пре. « Не мовчи, коли, гордо пишаючись, Велегласно брехня  гомонить!» - закликав Іван Франко.

Тому  мушу сказати те, що мушу сказати. І цим стаю іноді своєрідним  провідником  для  тих, хто остерігається бути першим. Мою появу на  зібраннях хтось  іноді сприймає з острахом, а хтось – з надією.   Втім    часом картаю  себе  за  різкість і подумки навіть прошу вибачення за те, що з мого язика злетіло  не надто ніжне слово.

  Одного разу мені дорікнули: «ви сказали правду, але – навіщо». І от на це «навіщо» я іноді не маю  чіткої відповіді.

Якось я написала  дуже  критичну рецензію на  рукопис  монографії, яка мала стати основою докторської дисертації. Автор образився. Я так  щиро потрудилася задля  його  ж добра,  а могла  просто підписати підготований ним варіант  рецензії. А він   цього  не  зрозумів і подякував  лише через три роки.

Часом запитую себе російською: «Оно те надо?» І відповідаю: «Надо, Федя, надо!»

Тарас  Петриненко, народний  артист України написав вірша з такими словами: « Я – не кращий, але  й – не гірший! Я – просто інший»,  утверджуючи  цим  природне  право   на індивідуальність.  Це – про мене і кожного з нас.

Тричі  побувала в реанімації в різних кардіологічних клініках. Тому прошу  Бога  дати мені  ще  кілька шансів. Щоб долюбити своїх дітей та внуків, щоб дописати, щоб доробити. Та чи   можливим є це «до»?

Ось так трішечки  привідкрила свої «лаштунки». 

Сподіваюся, читач ніколи  не засумнівався у тому, що життя, маючи  різні барви, все ж - прекрасне.  Навіть,  коли щось  цінне не зустрілося  у дорозі  чи вислизнуло  з  рук  і так  хочеться  плакать.

На Ваш погляд, що треба для побудови в Україні дійсно демократичної самоврядної організації адвокатури?

А щодо адвокатури як професійної організації, то її визначальною рисою мав би бути демократизм: жодних рейдерських атак, жодного «прогинання» перед сильними світу цього.

І постійна увага до кожного адвоката: пропагування позитивного досвіду, викорінення проявів порушення вимог загальнолюдської та адвокатської етики.


Попередні статті:

Данило Курдельчук

Галина Ковбасинська

Наталія Кузнєцова

Петро Бойко

ГЕНЕРАЛЬНІ ПАРТНЕРИ



ПАРТНЕРИ КОМІТЕТІВ